— Почули вибухи. Спочатку лягли на підлогу, а потім побігли в сусідній будинок рятувати людей, — розповідає один із трьох хлопців, які стоять біля розтрощеної багатоповерхівки. На адреналіні та вбудованих алгоритмах: якщо біда – допоможи.Надія приїхала до Одеси з Костянтинівки. Її сестра відмовилась виїжджати — і загинула.— Удома я ховалась біля дверей у коридорі, — каже. — А тут — у ванній. Я дуже боюся крові. Можу знепритомніти. Але коли побачила пораненого хлопця, то просто зібрала себе в купу. Ми з сусідами зупиняли кров, обробляли рани. Винесла йому свою кофту, бо сказав, що його морозить. Так із нею його й забрала швидка.На стільці навпроти будівлі, де пожежники намагаються приборкати вогонь, сидить літня жінка.— З якого ви будинку?— З цього, — киває на те, що колись було її домом. — Коли спалахнув дах, мене вивели діти. Бо я погано хожу.Її сусід з будинку навпроти намагається відкрити багажник пошкодженої автівки. Не виходить.— Хочете покажу, що з квартирою, — пропонує.Перед входом стоїть вазон із квітами. Облаштував його, щоб потішити дружину. Петунії цілісінькі посеред розтрощених дверей, вікон, уламків гіпсокартону та шиферу, розкиданих вибуховою хвилею речей.
Цієї ночі в Одесі багато руйнувань. Але й багато людяності.