Місяць: Грудень 2024

Цього дня, 1898-го, народився один із найліричніших українських поетів – Євген Плужник, котрому судився короткий «шлях до останньої межі». Помер від сухот на Соловках. На 38 році життя.Літературну діяльність розпочав на початку 1920-х років. Перші твори під власним прізвищем опубліковані 1924 року. В літературу ввійшов завдяки старанням Ю. Меженка, який перший оцінив талант поета і привів його на засідання «Аспису». Поезію Є. Плужника високо оцінили М. Рильський, М. Зеров, М. Бажан.Друкувався в журналах «Глобус», «Нова Громада», «Червоний Шлях», «Життя й Революція». У середині 1920-х років видав свої перші поетичні збірки «Дні» (1926) і «Рання осінь» (1927).Поезії Плужника притаманні глибокий ліризм, драматизм почуттів, майстерна поетична мова.Входив до літературних об’єднань «АСПИС» (1923—1924), «Ланка» та «МАРС». У «Ланці» був опонентом Т. Осьмачки. В тогочасній літературі — В. Сосюри.Працював разом з В. Атаманюком і Ф. Якубовським над «Антологією української поезії» (1930—1932).Перекладав «Невський проспект» та «Одруження» Миколи Гоголя, «Похлібці» та «Злодії» Антона Чехова, «Тихий Дон» Михайла Шолохова, «Дитинство» й «Отроцтво» Л. Толстого, «Діло Артамонових» М. Горького, «Острів попелятих песців» Я. Кальницького, «Зруйновані гнізда» І. Кіпніса.Плужник — автор збірки поезій «Рівновага» (1933, опубліковано в Аугсбурзі 1948, в Україні — 1966), роману «Недуга» («Сяйво», 1928), п’єс «Професор Сухораб» (1929), «У дворі на передмісті» (1929), «Болото» (текст невідомий), віршованої п’єси «Змова в Києві» («Шкідники», «Брати»). Останню мав ставити театр імені І. Франка (режисер Кость Кошевський) та «Березіль» Леся Курбаса.Автор вірша в оповіданні Валер’яна Підмогильного «Третя революція». Написав кілька сценаріїв для ВУФКУ, однак фільми поставлені не були, доля сценаріїв невідома.Спільно з Валер’яном Підмогильним уклав словник «Фразеологія ділової мови» (1926, 1927).Заради заробітку робив мовну редакцію «робітничих» письменників, зокрема, редагував «Роман міжгір’я» Івана Ле.Ой упали ж та впали криваві росиНа тихенькі-тихі поля.Мій народе! Темний і босий!Хай святиться твоє ім’я! (Є. Плужник)Його дружина, Галина зіграла в житті митця визначальну роль. Саме завдяки дружині, яка потай від Євгена показала зшиток із віршами літературознавцю Юрію Меженку, митець увійшов у літературне життя Києва. Галина разом із літературнознавцем вигадали хитрий план. Одного разу нібито випадково Меженко запросив Євгена на зібрання угрупування „Аспис” (асоціація письменників). І тут молодого митця попросили прочитати свої поезії. Це було несподіванкою, але він погодився. І це був перший успіх, адже на засіданні були присутні знані літератори Микола Зеров і Павло Филипович, творчістю котрих, до речі, Плужник захоплювався.Україною прокотилися перші арешти української інтелігенції. Десь на грані підсвідомості поет знав, що незабаром прийдуть і за ним, але намагався цього не показувати – працював, поки давали працювати. Тільки Галина ставала з кожним днем сумнішою, її жіноче серце також передчувало недобре. 4 грудня 1934 року Євгена заарештували. Вночі за ним приїхав чорний воронок. Та „дорожня” сумка з найнеобхіднішими речами вже давно була складена. Слідчий розмовляв із поетом ламаною українською мовою, напевно вчив її за словником, що її укладав Плужник.Потім була жалюгідна подоба суду, коли митця «помилували» – замінили розстріл десятьма роками Соловків.Поет, ще на волі, якось сказав, дивлячись у вікно: – Боже, який чудовий Київ, який прекрасний Київ, як я його люблю! А я тут не житиму, нас знищать, нас усіх знищать – усіх письменників із розумом, – тому що нас не можуть знести, вони бачать у нас потенційних ворогів…Сьогодні 126 років із дня народження Євгена Плужника..