106 років тому загинув художник Олександр Мурашко. Уродженець Києва, вихованець Іллі Рєпіна, ще за життя визнаний у Європі живописець.
Один із засновників і професор Української академії мистецтва, першого вищого мистецького навчального закладу в Україні. Трагічна подія сталася у ніч з 14 на 15 червня 1919 року. “Стій! А то буду стріляти!” – грубий голос зупинив подружжя Мурашків біля їхнього дому у Києві. Після короткого допиту озброєні матроси забрали художника. Наступного дня його знайшли мертвим. Уже понад століття загибель класика українського живопису залишається нерозкритою. Утім знахідки останніх років вселяють надію пролити світло на події минулого…. Творчим вінцем академічних років стала у 1900 р. програмна картина “Похорон кошового” Олександра Мурашка. Українсько-патріотичним сюжетом вона наче перегукувалася із масштабним полотном “Запорожці пишуть листа турецькому султану” (1878-1891) Іллі Рєпіна… Дехто із дослідників стверджує, для створення колоритного образу старого козака, що несе булаву доблесного кошового Івана Сірка, 25-річному автору позував 60-річний український драматург і театральний діяч Михайло Петрович Старицький (1840-1904); нині твір прикрашає зали Національного художнього музею в Києві.Справжня слава розгледіла українського маляра лише за два роки сумлінної праці біля підрамника, коли в червні-липні 1909 р. найбільш відому тепер авторську жанрову картину “Карусель” (1906), на якій дві гарно вбрані україночки катаються на кониках, представили на Х Міжнародній виставці в Мюнхені. За ту роботу киянина вшанувала Золотою медаллю, хоча й другого класу, а саме полотно просто в експозиції придбали для Королівської галереї Будапешта. Стався буквально вибух заслуженої уваги… Редакції німецьких часописів “Мистецтво для всіх” (“Kunst-für-Alle”) та “Лейпцизькі ілюстровані відомості” (“Illustrierte Zeitung Leipzig”), видавничі фірми Лейпциґу, Берліну та Мюнхена благали дозволу зробити кольорові репродукції “Каруселі”, гарантуючи їм почесне місце на шпальтах видань.Розкриваючи імпресіоністичну загадку власного шедевра, Олександр Мурашко пояснював газетярам, мовляв, прийомами візуального живопису йому хотілось зупинити у русі вихор каруселі, палахкотіння її ярмаркових прикрас, природню зніяковілість і щиру радість сільських дівчат, котрі вперше в житті осідлали дерев’яних конячок… У тому опоетизованому міфі було щось глибоко символічне. Чи не він сам, малий Сашко із містечка Борзни Чернігівської губернії, з роками потрапивши в Париж з його кафешантанами, ошелешено шубовснув у грайливу веремію нічного життя, виписаного у світлотілій водоверті чуттєвих технік пензля, де ти і натовп поріднились у вималюваному мерехтінні барвистих плям.Відтоді він сам вмів та інших вчив зустрічатися з природою, як зі святом. Динамічний імпресіонізм зробив ім’я Олександра Мурашка популярним на Заході; у 1909 р. арт-дилерська компанія німецького промисловця Едуарда Шульте (Eduard Schulte) влаштувала персональні виставки киянина у Берліні, Дюссельдорфі та Кельні, де по черзі експонувалися 25 відібраних картин. Є відомості, що того тріумфального року персональні виставки художника з величезними успіхом також відбулись у Венеції, Римі та Амстердамі. У тій каруселі він, зніяковілий і усміхнений, лише встигав кліпати очима.Останні роки життя митця були складними і суперечливими для майстра. 1917 року здійснилася його давня мрія — було відкрито Українську Академію образотворчого мистецтва. Мурашко — один з найактивніших її організаторів. До роботи в Академії були залучені такі видатні українські художники, як Георгій Нарбут, Федір Кричевський, Абрам Маневич, Михайло Бойчук, Микола Бурачек. Сам Мурашко очолив одну з майстерень живопису. Але викладання та робота в Художній Раді при Народному Комісаріаті освіти забирали безліч сил і часу. Ось як про це 1918 року писав сам художник:« «Майже два роки нічого не роблю, всього мене втягнуто в організацію художнього життя України, і питання стоїть настільки гостро і складно, що уникнути цього нема жодної можливості. Але твердо сподіваюсь, що, віддавши належне суспільності, буду відпущений для тихої праці…» «Та навіть у небагатьох творах складного постреволюційного часу, явно проступають нові риси його живописної манери. В картині «Жінка з квітами» Мурашко немов повертається до часів юності, до уроків Рєпіна. Художник легко і точно моделює пластику жіночого обличчя, фігури, оперує тональними переходами, світлотінню. Але завіса, що слугувала тлом, сукня моделі, квіти в її руках написані широко, експресивно, точно. В них — той, звичний Мурашко, з його декоративним багатством реального життя.Олександр Мурашко був вбитий червневої ночі 1919 року агентами ЧК неподалік від власного будинку на Лук’янівці пострілом в потилицю. Художник загинув на 44 році життя, повний нових ідей і творчих планів. Тодішня ж преса написала, що «був пограбований і забитий бандитами».Похований у Києві на Лук’янівському цвинтарі.
На фото – Маргарита та Олександр Мурашки